ГУРТОМ У ДИКАНЬКУ

Новорічні  свята для  Максимових друзів  видались  незабутніми, як і годиться, у нас на  Полтавщині: колоритні,  гоголівські, справжнісінькі  вечори на хуторі біля Диканьки   

1. Катя и Максим	7 января 2015, 20:57
Ездили на праздничные дни в Диканьку большой компанией, остановились у Валентины Ивановны. Всё очень понравилось) Несмотря на холода, отлично повеселились, нагулялись. Хозяйке "Затишної оселi" большая благодарность за уют, вкусные завтраки, обеды и ужины)) Всем советуем этот гостеприимный дом. Всё внутри украшено - гирлянды, Деды Морозы, настоящая праздничная атмосфера) Це був відгук  гостей про перебування у "Затишній оселі", розміщений на сайті   http://ruraltourism.com.ua Успішний Новий рік розпочинається у Гоголівській Диканці. Зустріньте 2016 рік у нас.  Гостинна садиба сільського зеленого туризму «Затишна оселя», що у Диканці  готова прийняти на Новоріччя групу із 15 осіб для спільного гуляння і екскурсійних подорожей Диканськими околицями впродовж усіх вихідних днів. Для Вас: * 30 грудня, 2 січня і 8 січня замовлена банька-Диканька, *31 грудня  та 6 січня замовлено  столик у «Шинку» на хуторі поблизу Диканьки та у ресторані "Диканька" *  узгоджена екскурсія у музей старовинного весілля у селі Великі Будища, *умільці проведуть майстер-клас по   ліпленню глиною у столиці гончарного мистецтва – Опішні, *замовлено театралізовану екскурсію  у музей-садибу М. В. Гоголя, *відбудеться поїздка до Полтави у музей Полтавської битви, до пам’ятника Полтавській галушці, на Іванову гору, *здійсниться за морозної пори катання на лижах, сноутюбинг на гірськолижних базах «Сорочин Яр», «Корчак» біля Диканьки. Більш детальна інформація за телефоном:  066 78 313 26- Валентина Іванівна

ДИКАНЬКА ІСТОРИЧНА

Диканька – старовинне українське поселення, прославлене у безсмертних творах великого письменника Миколи Гоголя. Природа  і колорит Диканьки  неперевершені, цим краєм  зачаровувались Панас Мирний, М. І. Глінка,  Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, М. Щепкін, А. Головко,П. Капельгородський,
Ю. Смолич. Олександр Пушкін жодного разу не був у Диканьці, проте віртуозно  змалював  тутешні місця. У Диканьці жили представники древнього роду Кочубеїв.  Диканька – їх  родове осердя.

 Палац Кочубея         фото з архіву XIX століття

Вигляд з палацу Кочубея на клумбу у вигляді герба та  на  ставок "Островок"       фото з архіву XIX століття

Походження назви селища пов’язують з тією обставиною, що раніше Диканька була оточена густими лісами, віковими дубами, які надавали цій місцевості дикого вигляду. Існують також твердження, що ця назва походить від прізвища першого поселенця – Диканя.

 Вперше в письмових джерелах Диканька згадується в 1658 році, коли поблизу неї стався бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря і військами гетьмана Івана Виговського. Через десять років на тому ж полі відбулась ще одна битва, тепер між гетьманами Петром Дорошенком та Іваном Брюховецьким.
( Фото з архіву XVIII століття)

Диканські печери - не вигадка.Історики стверджують, що перші й найдавніші поселення на території сучасної Диканьки  існували тут ще в VII-VI ст. до н.е.  Виявлені сліди 3-х поселень ранніх скіфських часів.  Пізніше у цих печерах біля Диканьки поселилися ченці, а   село, що поряд розташоване   називають   Чернечим Яром.  Земляне містечко вабить туристів, а вчені і досі, досліджуючи, відшукують  стародавні археологічні знахідки.

Окрема мова про славнозвісні Кочубеївські дуби - пам'ятку природи,  що охороняється Законом України з 1964 року. Це 4 велети (один стоїть окремо, неподалік лісницва) віком близько 800 років з діаметром стовбура 1,5-1,8 м і висотою 20-22 м.
Як свідчить народне повір'я, притиснувшись до могутнього дерева, можна й собі перейняти його здоров'я, міць та довголіття. Тут завжди людно. Збережені плином століть кремезні розлогі велетні – німі свідки славної історії. Вони є  символом сили і природної краси диканського краю.

Вважається, що Пушкін ніколи не бував у Диканці, а уявлення про багатства диканської садиби Кочубеїв отримав із розповідей самого Гоголя, або ж правнучки страченого генерального судді Наталки Кочубей, дочки  князя В. П. Кочубей, з якою познайомився у Царському Селі. У Царському Селі юний Пушкін навчався у ліцеї, а  В.П. Кочубей мав  тут літній палац.   Наталка була першим захопленням юного ліцеїста, і вона багато розповідала своєму другу про Диканьку, історію роду, багатство Кочубеїв. Пізніше Наталка Кочубей вийшла заміж за графа О.Г. Строганова, і великий поет змалював з неї образ заміжньої Тетяни Ларіної в романі  "Євгеній Онєгін". Отже, одна з найулюбленіших пушкінських героїнь і одна з найяскравіших жінок того часу виросла в кочубеївській Диканці. 
               Цветет в Диканьке древний ряд
               Дубов, друзьями насажденных;
               Они о праотцах казненных
               Доныне внукам говорят...("Полтава")

Хто посадив кочубеївські дуби достеменно невідомо. Існує декілька версій. Згідно з однією, дуби як алею ніхто не саджав, а Кочубеї тільки прорубали рівні просіки по обидва боки від дубів для проїзду. За іншою версією, дубова алея, яка прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв була посаджена полтавським полковником Іваном Іскрою, і генеральним суддею Василем Кочубеєм, ще до Полтавської битви.
У 1861 році дубова алея налічувала 68 дерев. Місцями вона переривалася. В різних рядках її росло 7, 19, 42 дуба (до яких входило і три нині уцілілих велетні). Крізь алею простяглася дорога, що  вела через Миколаївський ліс прямо до князівської садиби.
Документація на дуби ведеться тільки з початку сорокових років минуло століття. Відповідно до неї у ряду було п'ять дерев. Одне з них, яке виділялося найбільшими розмірами, так званий Маріїн дуб, або дуб Мазепи, що ріс у вибалку неподалік дзвіниці Миколаївської церкви, в 1934 році його підпалила блискавка і він згорів. За народною легендою, саме під ним юна Маруся-Мотря Кочубеївна чекала свого коханого — гетьмана Івана Мазепу.

Проте ВІЗИТКОЮ Диканьки є Тріумфальна арка, вона впадає в око  кожному подорожуючому, бо знаходиться при в’їзді до селища. Символ Диканьки можна тлумачити як:

1-  Арка-єдиний пам’ятник на теренах України,  що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами.

 2 -  Арка – парадні ворота, помпезний жест поклоніння імператору Росії Олександру I, що заїхав до Диканьки. 

3- Врешті, Аркою Кочубей увіковічив своє ім’я, її всі називають  - Кочубеївські ворота.

    Так от: 3 серпня 1820 року як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв було відкрито Тріумфальні ворота, споруджені в пам'ять приїзду до Диканьки імператора Олександра I (автор проекту – академік архітектури Луїджі Руска). Її  було відкрито задовго до того, як аналогічні споруди було зведено в Росії – Нарвські тріумфальні ворота у Санкт-Петербурзі за проектом архітектора В.П. Стасова (1834 р.) та Московські тріумфальні ворота на Кутузовському проспекті у Москві відомого зодчого Й.І. Бове (1827 – 1834 рр.). Всі ці арки є архітектурними пам'ятниками епохи і мають велику історичну цінність. 
Споруджені за ініціативою В.П. Кочубея (учасника визначальної військової ради в Філях та одного з активних діячів антинаполеоновської коаліції) Тріумфальні ворота стали історичним символом Диканьки,  неповторною окрасою.

У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.) арка надзвичайно  постраджала. В 1953 р. була мало не знесена. В липні 1954 р. відреставрована. У 2008р. проведено капітальний ремонт за кошти диканського мецената Ю.М.Кішенця.

(Арка у нічній підсвітці)

Ніде в світі немає такої, як у Диканьці, Бузкової ями. 

Закладений В.П. Кочубеєм у 20-х роках XIX ст. в кар'єрі глибиною до 5 метрів, де добувалася глина для цегельного заводу, Бузковий гай площею 2 га з часом став унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва. І досі живе в народі пов'язана з цим гаєм історія. 
Було у впливового державного діяча князя В.П. Кочубея тринадцятеро дітей. Одна донька Ганна тяжко захворіла. Не допомогли хворій ні столичні розваги, ні європейські ліки, ані далекі подорожі. Порадили лікарі вразити її чим-небудь незвичайним, дивовижною красою. Ось і звелів багатий батько засадити вже непотрібну після закриття цегельного заводу велетенську яму бузком різних сортів, привезених із-за кордону, розбити тут алеї, поставити альтанки, плекаючи надію весняним бузковим  цвітом зцілити доньку. 

І ось навесні привезли до гаю згасаючу Ганну. Щоб набратися в дорозі побільше вражень, відправили її з Петербурга окружним шляхом: спочатку до Москви залізницею, далі на пароплаві по Волзі та Каспійському морю, в кінній кареті через Кавказ, потім лагідні чорноморські хвилі, сонячний Крим, подорож по Дніпру. Як і очікувалось, Бузкова яма справила неповторне враження. Змучена юна Ганна повеселіла, їй стало краще. Але відцвів бузок, відійшло й життя молодої дівчини. А Бузкова яма залишилась, щоб кожної весни наповнюватися неповторними пахощами і солов'їними мелодіями, щоб існуванням своїм зцілювати і звеселяти людей. 

І ніде більше в світі не проводиться таке своєрідне свято "Пісні Бузкового гаю", яке відбувається щороку в травні на мальовничій південній околиці Диканьки, біля Пивоварських ставків, по обидва боки яких розкинулися знаменитий Бузковий гай та Ялиновій гай, посаджений у 1908-1910 роках на площі 4,5 га. Взяті під охорону держави гаї входять до створеної у цьому районі зони відпочинку, місця народних гулянь, проведення різних свят. 

Свято "Пісні Бузкового гаю" колись вважалося лише районним заходом. Нині Диканька вважається  туристичним осердям  центральної України. Коли квітне бузок, Диканька чисельно  збільшується у рази.Туристичний потік впродовж 1-2 тижнів навесні неймовірний. Але, коли буяння бузку у самому  розпалі, тоді продовж трьох днів (п'ятниця - неділя, у травні) проходять всенародні гуляння за таким сценарієм:

*на центральній сцені з 9 ранку до 9 вечора безперервно співають пісень запрошені гурти, розігрується театральне дійство,

*працює містечко майстрів по рукоділлю, виставки художників і митців народних промислів, 

* на Верхньому Пивоварському ставку плавають  на човнах, катамаранах, біля Нижнього Пивоварського ставу катаються на конях, бричках,

*проводяться екскурсії по Кочубеївському парку (площею у 50 га),

*Варять куліш, смажать шашлик, працюють ятки громадського харчування із смаколиками, варениками, полтавськими галушками,

* проводяться спортивні змагання, естафети, працюють дитячі атракціони,

всього не перелічити..............

Пивоварські ставки тому і мають таку красномовну назву, що воду з них брали за часів Кочубея для варіння пива. А пиво диканське  знамените, доправляли його у Петербург, до Парижу- і воно не скисало, бо ж вода у ставках диканських цілюща. Весь периметр ставка охоронявся вартою, ні тварини, ні люди не мали права каламутити воду, бо використовувалась для напою.

ДАЛІ БУДЕ..............................
Замовляйте екскурсію. Ми для Вас проведем  "наживо".
066 78 313 26 Валентина Іванівна

МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОГО ВЕСІЛЛЯ

Поблизу Диканьки у селі  Великі Будища працює цілком фантастичний музей. Його творці повністю зламали музейні канони. З чим у нас зазвичай асоціюється музей? Тиша. Таблички з грізними написами: «Руками не чіпати!», «Експонати під охороною!» тощо. У музеї, про який йдеться, навпаки, що галасливіші гості - то краще. Експонати не лише можна чіпати руками - ними можна користуватися за прямим призначенням. Наприклад, спробувати витягнути з печі спеціальним рогачем горщик-казанок. Тут можна не тільки побачити стародавню весільну церемонію, а й самому стати учасником обряду.

Відвідувачі з музею йдуть з подарунками. Тут екскурсантам дають в дорогу пиріжки. Пиріжки, до речі гарячі, прямо з печі. Не музейної печі, а справжньої.

Особливість музею в тому, що тут можна не просто доторкнутися руками до експонатів, а перенестися в минуле. Перенестися у прямому сенсі цього слова. Зіграти весілля чи інсценувати його. У світлиці все, аж до останньої дрібниці - відтворена обстановка побуту столітньої давнини. Учасники неймовірного дійства інколи плутають реальність із нереальністю. Як і належить, на весіллі п’ють за здоров’я і щастя молодих. Напої - справжні. Закуски на столі - стародавні українські страви, приготовані за технологією прабабусь.

До речі, прямо в музеї можна й побратися. Все по-справжньому, шлюб оформить представник законної влади - голова місцевої сільради.

Ідея створення музею належить директорові Будинку культури Оксані Борисівні Трипольській. Чом би в порожньому приміщенні не відкрити народний музей? Пропозиція знайшла щиру підтримку серед мешканців Великих Будищ.

Можливо, сільський музей так і залишився б звичайним народним музеєм, яких в Україні тисячі, якби не творча натура Оксани Борисівни. Все, що вона робить, вона робить завжди не так, як інші. У музеї виявилося багато весільних рушників, адже в кожній тутешній хаті їх завжди чимало. Багато рушників музею подарувала місцева церква. А далі - мало не кожен мешканець Великих Будищ захотів допомогти у створенні музею. Музей відкрили в жовтні 2008 року на свято Покрови. Одразу ж зіграли й перше весілля - Марії та Дениса Дєєвих.

Щодня в Музей українського весілля приїжджають екскурсії не лише з України, а й близького й далекого зарубіжжя. Китайці, японці, німці приїжджають на екскурсію зі своїми перекладачами. Найскладніше, кажуть працівники Будинку культури, проводити екскурсії для гостей з Росії. Часто трапляються старі українські обрядові слова, аналогів яких у російській мові знайти неможливо. У музеї вже побували посли багатьох держав світу. Тут відбулася Всеукраїнська конференція краєзнавців.

Слід віддати належне працівникам музею. Вони розв’язали складне завдання. Адже українське весілля триває кілька днів. Там багато обрядів, довгі весільні пісні, безліч побажань. Працівники Будинку культури зуміли вибрати найсуттєвіше, найцікавіше і вкласти це в півтори години часу. Більше аж ніяк не можна. Надто багато охочих. Фактично весь весільний обряд проводить народний ансамбль «Берегиня».

Завважте, адже це всього лише народний музей. Його внесок у збереження і повернення із забуття народних українських традицій неможливо переоцінити.

Світлини з реального весілля 5 серпня 2015 року

Замовляйте екскурсію із театральним дійством для свого гурту

066 78 313 26 Валентина Іванівна

Із неба в український край іде зимовий Миколай

Святий отче, Миколай,

Мою хату не минай!

Подаруй мені потіху,

І торбину повну сміху.

І здоров'я для родини.

Красну долю для Вкраїни.




Диканчани свято шанують православного Миколая. У селищі два стародавніх діючих храми: Троїцька церква  і Миколаївська.

 Миколаївська  церква, що у Диканці, і понині залишається духовним осердям для православних. Вона була побудована в 1794 році в стилі неокласицизму. Проект церкви розробив відомий російський архітектор Микола Львов. У ході будівництва цього храму вперше була використана система подвійного купола, яка значно поліпшила якість храмової акустики і сприяла найбільшому висвітленню церкви. Зайдіть всередину церкви. Тут ви побачите зберігся до наших днів іконостас. Він виконаний з мореного дуба в 1852 році. Вражає майстерність українських кріпаків, чиїми руками він був створений. Чудова різьба по дереву, нагадує найтонше мереживо, обрамляє ікони.
 Зверніть увагу на простір між куполами на третьому поверсі. Дістатися до цього місця можна по вузьких гвинтових сходах, яку оточують гарні розписи, виконані на біблійні теми. На барабані купола знаходяться невидимі зсередини віконні прорізи, через які сонячне світло потрапляє прямо в зал. Досі не розгадана конструкція «повітряних печей», які розташовані між першим і другим поверхом церкви. Вони зразок сучасних кондиціонерів, не тільки зігрівали приміщення, але ще і підтримували постійний рівень вологості. Після 1917 року на частку Миколаївської церкви випало чимало випробувань. У тридцятих роках минулого сторіччя навколо неї вирубали весь ліс, зламали огорожу, яка складалася з кам'яних стовпів з важкими чавунними ланцюгами, розібрали бруківку, вимощену кам'яними плитами спеціально для хресних ходів. Під час громадянської війни були спаплюжені князівські поховання, а скарби, що знаходяться під склепом, розграбовані. У 1963 році в приміщенні Миколаївського храму був організований музей атеїзму, а сама церква перейшла до державного краєзнавчому музею. У ці роки зникло величезна кількість унікальних ікон, підсвічників, хрестів і безцінних старовинних книг. Однак в 1989 році церква знову відкрила двері парафіянам. У підвалах під храмом знаходиться старовинна гробниця Князів Кочубеїв, побудована в 1810-1827 роках, в ній поховано вісім представників цього древнього роду. Збереглися стародавні фото гробниці. Поряд сучасний вигляд  і Свято-Миколаївський храм із висоти пташиного польоту.

ГОГОЛІВСЬКА ДИКАНЬКА ЗАПРОШУЄ

 Центральний ресторан селища  "Диканька"  пропонує Новорічні та Різдвяні гуляння з гоголівськими героями, колядниками, святкове застілля із 12 різноманітних та смачнючих  блюд  на святвечір. Ціна доступна - за все 500 гривень.

         Ресторан знаходиться за 300 метрів від "Затишної оселі" - в центрі  ДИКАНЬКИ.

         Не позбавте себе можливості у  зустрічі з МІСТИЧНОЮ  ГОГОЛІВСЬКОЮ ДИКАНЬКОЮ.

Телефон для довідок - 066 78 313 26 - Валентина Іванівна