ВОНИ ВІДПОЧИВАЮТЬ У "ЗАТИШНІЙ ОСЕЛІ" із 2013 року

Щорічно харків'яни гостюють у Диканці. Тут їх зустрічають як рідних, а Ванюшка виріс на наших очах. Вперше приїхали Аня і Льоша, коли малий Ваник тільки-но почав ходити.і вчився розмовляти. Зараз він підріс і восени піде до школи.Молоді батьки дбають про розвиток дитини.Вони з ним всюди: у полі, на річці. вночі виїжджали на пікнік, обстежили разом всі заповідні місця, урочища. пам'ятки природи і архітектури. Побували у музеях, проводили майстер-класи.Зараз до дітей і внучка приєдналися батьки Льоші. Разом із внуком гуляють оселею, бавляться курчатами, годують черепаху, збирають шовковицю. Всі разом виїжджають на природу, ходять знайомими стежками, відвідують знайомі місця. Диканька не набридає, тут чисте повітря, чудові краєвиди, домашня їжа.

ПОДОРОЖУЄМО ПОЛТАВЩИНОЮ

Віктор і Вікторія із Енергодару у гостях "Затишної оселі"  Як і годиться, спочатку відвідали обласний центр - Полтаву.  Побували у  музеях, заходили до храмів, милувались краєвидами.                  Диканька цікава для туриста своєю історією та славною минувшиною. Тому оминути Гоголя край ніяк не можна було. Вразив запорожців наш краєзнавчий музей, цікаву екскурсію провела Галина Іванівна Золотайко - великий знавець музейної справи. Були гості біля ставків, розмовляли із велетами-дубами, Пушкінські слова із поеми "Полтава" цитували по пам'яті: "Цветет в Диканьке древний ряд....".У "Шинку" іх зустрічав сам пан Голова, шанував гостинно. Опішнянська кераміка, музейне різноманіття  столиці гончарів здивувало колоритом і багатющим талантом умільців. А ще вогнище вечорами, тихі ночі, а спозаранку  крик півня не залишили  байдужим до  сільського, розміреного  життя.

   

ЕКСКУРСІЯ ІСТОРИЧНОЮ ДИКАНЬКОЮ

Гоголівський маршрут  обирають для подорожей люди не байдужі до історичної минувшини  нашої Батьківщини. Про Гоголя у Диканці нагадує все: і храм, назви вулиць і сквер, легенди  і   бувальщини.Тут переплетено неймовірно-міфологічне із реальним життям диканьчан і гоголівських героїв. Зустріти пана Голову і Солоху - так же звично, як скуштувати  галушок чи вереників із сметаною.
Маріуполь гостює у Диканці. Двохгодинна екскурсія Диканькою перетворилася у розкішну подорож славним минулим. Бачити на власні очі 800-літні велетні дуби і пройти під  аркою, де ходили царі, ступати стежкою, де ходили поети і письменники, черпати  із ставків силу духу і тіла, вдихати аромати бузкової ями і акації цвіту - сам проймешся духом старовини, відчуєш сили народу, та прозрієш духовно.
 Гості із півдня потрапили у Диканьку  саме на Трійцю - Зелені Свята, це фото зроблене біля Святотроїцької церкви, де проходила святкова служба.  Саме цю церкву у свої творах описував Гоголь. У ній неодноразово бував, коли навідувався у Диканьку. Вона знаходиться у центрі селища, до неї і зараз велелюдний прихід, її золоті куполи видно на саму окраїну.
Маріупольці зачаровані побаченим, вони торкалися історії, бачили  крізь  віки і покоління. 

МАРІУПОЛЬ ПОДОРОЖУЄ ПОЛТАВЩИНОЮ

МАНДРУЙ УКРАЇНОЮ. ДИКАНЬКА - ОДНЕ ІЗ СЕМИ ЧУДЕС УКРАЇНИ.

МИКОЛАІВСЬКА церква оповита легендами та віковічною історією.
     Біла із сріблястим куполом  Миколаївська церква і понині вражає уяву численних гостей та жителів Диканьки. Красується вона на південній околиці селища. Стікалися сюди з усієї округи юрми богомільного люду вклонитися чудотворній іконі Спасителя Миколи, поспішали на гучний переспів багатопудових дзвонів. Як свідчать не лише народні перекази, а й архівні документи, у глибоку давнину, коли   диканськими землями і лісом володів архієпископ Чернігівський Лазар Баранович ,  після грози на пеньку  загадково з’явилася ікона Святого Миколая. В окрузі швидко розійшлася чутка про чудотворну ікону, тоді й збудували на місці знахідки у 70- роках XVII першу дерев’яну церкву із  пам’ятним пеньком всередині, який  прийняв на себе метровий дубовий хрест. А ліс навколо церкви називали відтоді Миколаївським. Згодом, у 1681 році поряд було відкрито шпиталь, надаючи допомогу хворим і старцям за пожертви «в кружку» біля образа Миколая. Пізніше,  у 1687 році  архієпископ Чернігівський передав диканські землі генеральному писарю, а пізніше генеральному судді Запорізького війська В. Л. Кочубею, відтоді  Кочубеї володіли Диканькою та навколишніми землями  аж до революції 1917 року. Миколаївська церква давала їм великі прибутки, а чудотворна ікона вабила численних прихожан, хворих, обездолених, які сходились сюди звідусіль, з усіх кінців Російської імперії,  навіть із Сибіру, з надією вимолити зцілення або кращу долю. Людський потік не вщухає і понині…

 У 1794 році на місці дерев’яної церкви за проектом зодчого тієї епохи  М. О. Львова на кошти Віктора Павловича Кочубея збудували кам’яну церкву, що збереглася і дотепер.
 Миколаївська церква  ротондальної форми побудована у стилі зрілого класицизму має подвійний купол, застосований вперше  у храмовому мистецтві російським Леонардо да Вінчі, як називали архітектора Львова. Пізніше винахід Миколи Львова запозиче А. Н. Вороніхін при будівництві Казанського собору у С-Петербурзі.  У міжкупольному просторі на третьому поверсі, куди ведуть вузькі гвинтові сходи, знаходяться хори, а сонячне проміння лине через невидимі зсередини вікна, то коли співає хор – відчуття співу, що лине з небес.
      Досі не розгадана таємниця знаменитих  «повітряних печей» архітектора Львова. Вони виконували потрійну функцію: обігрівали храм взимку, були  кондиціонером, не пропускаючи літньої спеки, а також слугували  вентиляцією усипальні роду Кочубеїв, яка знаходиться під церквою. «Для вентиляции склепа прототопить немного»,- було написано на дверцятах печі.

У склепі поховано п’ять князів і три княгині із роду Кочубеїв, саркофаги виділяються білизною італійського мармуру, витонченістю робіт народних умільців Диканьки, які навчалися ремеслу в Італії. Майстрами-кріпаками  у 1851-1852 роках виготовлено також іконостас із мореного дуба, який вражає святістю і красою.

Чудотворний образ   Святителя Миколи, в честь якого споруджено храм, займав праву сторону від намісної ікони Спасителя.   

 

"ЗДВИГ - 2017" - ГОНЧАРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

Опішне запрошує на Національний фестиваль гончарства

1 липня 2017 року в Українській Гончарній столиці – містечку Опішному в Полтавщині, завирує грандіозна подія – Національний фестиваль гончарства. 


Масштабне культурно-мистецьке дійство відбудеться в рамках ІХ Тижня Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг–2017».



Щороку фестиваль відроджує гончарні традиції, пошановує гончарську професію й творчий доробок українських мистців кераміки, єднає всіх небайдужих до плекання національних духовних скарбів. 

Програму феєричного дійства складуть:

• ФОЛЬКЛОРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «ГОНЧАРСЬКЕ ПЕРЕВЕСЛО», що презентує фольклорні колективи й естрадні етногурти України;
• ДЕВ’ЯТИЙ МІЖНАРОДНИЙ МИСТЕЦЬКИЙ ЯРМАРОК «Гончарний Всесвіт в Україні – 2017» («PotteryUniverseUkraine–2017»). Годі шукати кращого місця, де водночас можна зустріти КРАЩИХ МИСТЦІВ України – гончарів, художників-керамістів, майстрів інших видів народного мистецтва, а також науковців, колекціонерів та підприємців! В Опішному ярмаркові традиції відроджуються як національна культурна автентика!
• СЬОМИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ-КОНКУРС ГОНЧАРСЬКОГО БОДІПЕЙНТІНГУ «BodyCeramicFestUkraine» – дивовижна мистецька акція, спрямована на пізнання гончарських традицій через декорування тіла людини на гончарську тематику;
• виставка творів учасників СЬОМОГО Національного ковальського фестивалю «ВакулаФЕСТ-ХХІ», яка демонструє високомистецькі твори ковальства на тему гончарства й відроджує традиції ремесла металу та вогню;
• ВИСТАВКИ КЕРАМІКИ в Мистецькій галереї Центру розвитку духовної культури, мистецькі проекти художників-керамістів, майстрів-гончарів, ковалів;
• ГОНЧАРСЬКІ МАЙСТЕР-КЛАСИ;
• КОВАЛЬСЬКІ МАЙСТЕР-КЛАСИ;


• ДИТЯЧІ КОНКУРСИ Й РОЗВАГИ;
• УКРАЇНСЬКА КУХНЯ.

Координати Фестивалю:

Дата проведення – 1 липня 2017 року, початок о 10.00 год.

Місце проведення – Центр розвитку духовної культури Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (вул. Явдохи та Гаврила Пошивайлів 3, Опішне, Полтавщина).
Місце поселення: "Затишна оселя" - сільська гостинна садиба зеленого туризму у ДИКАНЦІ, тел.: 066 78 313 26

Контакти організаторів:

Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному 

адреса: вул. Василя Кричевського, 102, Опішне, Полтавщина, 38164; 

тел./факс (05353) 42416, 42417, 42415; моб.тел. (067) 557 47 57; 

e-mail: opishne-museum@ukr.net;

сайти: http://www.opishne-museum.gov.ua/, https://www.facebook.com/MuseumOfPotteryInOpishnya 

Відеопрезентація Фестивалю в Youtube: https://www.youtube.com/watch?v=qlP3sWJteEw

Національний фестиваль гончарства в Опішному стане справжнім відкриттям на мапі незабутнього відпочинку й захоплюючих вражень!

ВОРОТА У ДИКАНЬКУ

 ВІЗИТКОЮ Диканьки є Тріумфальна арка, вона впадає в око  кожному подорожуючому, бо знаходиться при в’їзді до селища. Символ Диканьки можна тлумачити як:

1-  Арка-єдиний пам’ятник на теренах України,  що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами.

 2 -  Арка – парадні ворота, помпезний жест поклоніння імператору Росії Олександру I, що заїхав до Диканьки. 

3- Врешті, Аркою Кочубей увіковічив своє ім’я, її всі називають  - Кочубеївські ворота.

Так от: 3 серпня 1820 року як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв було відкрито Тріумфальні ворота, споруджені в пам'ять приїзду до Диканьки імператора Олександра I (автор проекту – академік архітектури Луїджі Руска). Її  було відкрито задовго до того, як аналогічні споруди було зведено в Росії – Нарвські тріумфальні ворота у Санкт-Петербурзі за проектом архітектора В.П. Стасова (1834 р.) та Московські тріумфальні ворота на Кутузовському проспекті у Москві відомого зодчого Й.І. Бове (1827 – 1834 рр.). Всі ці арки є архітектурними пам'ятниками епохи і мають велику історичну цінність. 

Споруджені за ініціативою В.П. Кочубея (учасника визначальної військової ради в Філях та одного з активних діячів антинаполеоновської коаліції) Тріумфальні ворота стали історичним символом Диканьки,  неповторною окрасою.

У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945р.) арка надзвичайно  постраджала. В 1953 р. була мало не знесена. В липні 1954 р. відреставрована. У 2008р. проведено капітальний ремонт за кошти диканського мецената Ю.М.Кішенця.